Dream Team, The - 3 on 3 Challenge

Три на три — це все, що потрібно. Dream Team переносить тебе на баскетбольний майданчик початку дев'яностих, коли хтось вирішив, що текстовий симулятор буде захопливою розвагою. Ідея непогана, але творці просто не зуміли її продати.

Граєш за менеджера баскетбольної команди з трьох гравців проти суперників у одиночних матчах або віч-на-віч. Вибір гравців, тренування, тактичні розстановки, а потім пряме керування матчем — усе через текстові меню й анімації, що запускаються пробілом і розгортаються на екрані, як бирки на багажній стрічці. Гра рухається приблизно з тим самим темпом, що й розмови в черзі до лікаря.

Проблема в тому, що ти ніколи по-справжньому не розумієш, чому ухвалив саме це рішення. Статистика гравців абстрактна, її вплив на окремі дії незрозумілий. Коли задаєш пас чи розіграш, ти цього не відчуваєш — воно просто стається, а ти чекаєш, що вирішить гра. Твій контроль зводиться до вибору в меню. Візуально анімації для 91-го прийнятні, але коли вони завжди однакові, а гравці рухаються, мов застиглі на місці маріонетки, спостерігати стає нудно.

Dream Team стоїть на ідеї, яка могла б спрацювати — мікроменеджмент баскетболіста й тактики. Насправді ж це радше довгий монтаж, де комп'ютер вирішує за тебе. Це не бадьорий досвід, це сидіння в приймальні. Віддача у власне геймплеї мінімальна.

Сьогодні її торкнуться лише ті, кому цікаво, як виглядала комп'ютерна спортивна графіка в доінтернетну еру, і хто має терпіння, потрібне на місяць гри заради одного матчу. Для тих, хто хоче пограти в баскетбол із хоч якимись веселощами, є кращі варіанти. Dream Team — радше архів змарнованої можливості.