Ретро платформери

Платформери — жанр, у якому все вирішує не влучність пострілу, а те, наскільки добре ти відчуваєш інерцію власного персонажа. На клонах Sega, що в комп'ютерних клубах стояли поряд із першими PC, Sonic The Hedgehog 2 побудований саме на розгоні: швидкість спершу треба набрати, для цього є окремий рух на місці, після якого петля проходиться майже сама, — але одне влучання на повному ходу розсипає всі зібрані кільця одразу. Aladdin вимагає протилежного: більшість екранів там не про бій, а про читання траєкторії — гойдалка на мотузці, падіння на тент, стрибок у ту мить, коли платформа ще не встигла зникнути.

Коли стрибок стає інструментом

Найцікавіше почалося тоді, коли стрибок перестав бути просто рухом. Earthworm Jim зробив із батога дві речі одразу — зброю і гак, яким чіпляєшся за виступи під стелею, тож атака й пересування ділять одну кнопку і один ритм, і плутанина між ними коштує життя. Commander Keen 4: Secret of the Oracle дав стрибучу палицю, яка підкидає вище за самого героя, але не зупиняється сама: половина рівнів побудована на тому, щоб утриматися на ній над прірвою і не перелетіти потрібну платформу. Dangerous Dave in the Haunted Mansion прибрав будь-який запас міцності — одне влучання, і рівень починається спочатку, тому набої з дробовика витрачаються не на ворогів узагалі, а на конкретного ворога в конкретному місці, де інакше не пройти.

У каталозі лежать оригінальні версії, а не сучасні перевидання. Те, що позначене як придатне до гри, стартує просто на сторінці у вбудованому емуляторі: нічого не треба встановлювати, жодних доповнень, жодної реєстрації і жодного завантаження.

Дві добірки межують із жанром упритул: ігри для дітей — здебільшого ті самі платформери, тільки з м'якшою карою за невдалий стрибок, та ігри маріо — серія, що визначила, яким має бути стрибок.