Yellow Door

Коли таємничу програму назвемо на ім'я кольорових дверей і просто випустимо її у світ без пояснень, щось губиться. Yellow Door — один з тих спектрумівських тайтлів, де берешся касету у друга, завантажуєш її в емулятор і дивишся на екран із відчуттям, що тобі не вистачає інструкцій чи хоча б напису на коробці.

Це логічна головоломка чи пригода — точна класифікація залишається туманною — що розгортається в начебто простому світі. Мета залишається неясною, це точно не звичайний платформер. Стартова позиція, кілька варіантів руху чи взаємодії з предметами, які видиш на екрані. Атмосфера скоріше експериментальна, ніж розважальна — ніби автор тестував, що взагалі можна зробити на Spectrum, без особливих спроб це полегшити окремому гравцю.

Грається це в розчаровуючому методі проб і помилок. Спробуєш рухатися вліво, потім вправо, потім проведеш по чомусь, що виглядає як керований предмет — і іноді щось станеться, іноді ні. Керування не інтуїтивне, графіка експериментальна, і якщо гра не має документації, вісьмидесятничний гравець впаде в безнадію. Невідомо, чи ти ближче до мети чи просто безглуздо блукаєш процедурним лабіринтом.

Yellow Door став частиною певної легенди периферійних спектрумівських тайтлів — тих, де не знаєш, це незавершений проект, експериментальна робота чи просто гра, що не знайшла свого місця в історії. Сьогодні про неї пишуть переважно в контексті дослідження темних закутків дев'янастих років вітчизняної сцени, як артефакту, що розповідає більше про умови, в яких тоді працювали творці ігор, аніж пропонує справжній геймерський досвід.

Спробувати її сьогодні у браузері? Так, якщо тебе цікавить, як виглядав шлях у сліпу вулицю. Це не гра, що вхопить тебе за горло — це скоріше відповідь на питання, яке ти собі не задавав.