Kart Fighter

Коли копіюють не просто гру, а цілу концепцію іншої — це вже не наслідування, а геніальне крівдоприємство. Kart Fighter бере персонажів із Super Mario Kart, швидко їх вмикає в套裝Street Fighter II, і раптом Марія п'юче Луїджі в живіт, а Йоші кидає вогненю кулю. Tchajwanський гурт Hummer Team знав, що робив: небагато людей дошукалися цієї гри в середині дев'яностих, і Nintendo не встигла навіть нахилитись.

Це четирибітна аркадна байда на восьмибіт платформі. Вісім персонажів — Марія, Луїджі, Йоші, Донkey Kong та інші — лупцюються лицем до лиця в режимі story і в турнірах. Кожен має спеціальні прийоми, які активуються комбінаціями напрямів і кнопок, прямо як у Hadōken. Матчі йдуть на два вихідних раунди. Інтерфейс виглядає дешево, анімація рвана, а персонажі збиваються на один екран, як м'ячі в коробці, але дивним чином це робить гру динамічною, хоча й хаотичною.

Грання розбивається на прості удари кулаком та ногою, спеціальні прийоми, які часто залежать від дистанції та везення, та блокування. Гра швидкісна, але ненав'язлива — ви відчуєте відповідь контролера, хоча вона часто запізнюється або, навпаки, святкує раніше, ніж очікуєте. Штучний інтелект суперника грає без правил: він просто колотить і переміщується, ловив вас в рогу і стискав кнопку. Складність стоїть там, де вона не повинна стояти — не в читанні ваших ходів, а в бідній реактивності гри.

Історично Kart Fighter — то цікавий артефакт, що показує, як nelicencované розробники могли видобути радість з чужих ліцензій і іноді навіть щось цікаве з цього витягти. Гра не інноваційна, не красива та не впевнена в собі, але вона має характер залізничника, що побудував моніторпалацець з того, що був під руками.

Сьогодні Kart Fighter буває цікавою для колекціонерів nelicencованих титулів та ретро-дослідників, які хочуть бачити, як видавці на периферії експериментували з відомими брендами. Вона грається через браузерний емулятор без болю, але ви не забудете, чому цю гру придушили: вона цікава як реліквія, не більше.