Comanche CD

Ти дивишся крізь кокпіт на нескінченну пісчану рівнину, двигун гуркоче, приборні панелі тремтять під тобою, і ти знаєш, що прямо зараз або ти потрапиш у ціль, або вони тебе першими збють. Comanche CD — це симулятор атакувального вертольота середини 90-х років, з епохи, коли кожен видавець був впевнений, що якщо взяти військову техніку й прилипити до неї режим стрільби по мішеням, вийде гра.

Ти літаєш над пустелею, випускаєш різні типи зброї та намагаєшся виконати місії — або знищити конкретні цілі, або дістатися з точки А в точку Б без того, щоб система ворожої протиповітряної оборони збила твій вертоліт. Графіка це відрендерена 3D, яка виглядає так, ніби хтось сфотографував плівку на папір, а потім сфотографував це знову — пікселізована, жорстка, без будь-якого руху в деталях ландшафту. Управління точне, але непрямолінійне: обертання, висота, нахил, швидкість — усе контролюється окремо і тобі потрібно дванадцять хвилин, щоб зрозуміти, як це насправді працює.

Проблема в тому, що гра зводиться до того, щоб дивитися на прокручуваний ландшафт. Немає прогресу в сюжеті, немає наративу, просто місія за місією та стрільба в порожнечу. Фізика вертольота справедливо автентична (якщо ти розумієшся на вертольотах), але це не причина хотіти на це дивитися. CD-версія додала звук та музику, що непогано, але геймплей залишається нудним — консольні шаблони, повторюваність, жодних сюрпризів.

У дев'яностих це було щось: ти був у тренді тієї епохи, коли тренди називались комп'ютерними іграми і кожен пробував все, що було можливо. Comanche мав своїх фанатів і справді існував як серія. Але вік дав про себе знати — графіка жорстка, управління непотрібно складне, а гра навіває скоріше відчуття обов'язку, ніж задоволення.

Сьогодні ти грав би в неї, якби був цікавий, як симулювали вертольоти, коли 3D був ще новинкою, а процесор навіс впоратися з однією текстурою. Це військовий фанат, що паранджить у таблиці даних замість сценарію. Це зроблено непогано, просто дичовинно нудно.