SharkTale

Коли гра для Game Boy Advance про акулу з мультфільму DreamWorks потрапила в роздрібну торговлю, я знав точно, чого очікувати: поверхневий cash-in на знайомому бренді. Що мене здивувало, так це те, наскільки мало ще мене здивувало.

SharkTale — це простий екшн-платформер під водою в стилі фільмів DreamWorks. Ви граєте за головну акулу й пробиваєтесь крізь рівні океану, збираєте дрібнички та штовхаєте ворогів у ями. Ніякої кмітливості, ніякої самостійності — просто стандартна формула, яка спрацьовувала на цих портативних консолях тисячі разів.

Управління прямолінійне, як цегла. Біг, стрибок, атака. На GBA це підходить, тому що портативні платформери ніколи не були про точність. Проблема не в тому, як гра грається, а в тому, що вона грається без реального відчуття мети. Рівні повільно тягнуться як вода, графіка безпечна й нудна, музика пищить кілька тактів перед тим, як ваш мозок природно вимикає її на самозахист. Це не погано — це нудно.

Через чотири роки після виходу першої Shark Tale медійний потенціал персонажа був повністю вичерпаний. Гра подається як офіційне розширення світу, але ви відчуваєте тільки обов'язок — виконати контрактне зобов'язання перед студією і випустити щось, що продаватиметься під брендом. Це не творча робота; це гроші на касеті.

Сьогодні я грав би в неї, якби необережно занурювався в GBA-ігри й натрапив на щось з морською тематикою. На деякий час це безпечне місце, якщо я не очікую художньої цінності чи дизайну, який мене здивує. Але навіть без цих вимог — коли я в більш вільному настрої й просто хочу перетягти фігурку по екрану без очікувань чи амбіцій — мені не вистачає того одного елемента, який би зробив це незабутнім. Ця гра не залишає сліду.