Zorro

Кнут, маска, чорний плащ. Коли я вперше запустив це в '95, я подумав: це буде як Indiana Jones, просто з капюшоном. Майже. Capstone Software тоді не особливо писала історію ігр, але Zorro принаймні знав, чим він хоче бути — простий екшн-платформер з ліцензією знаменитого маскованого месника, без великих амбіцій і без великих сюрпризів.

Ти граєш за Zorro — шпага, кнут, чорний костюм, капелюх і маска, немає таємниці щодо сеттингу. Гра проводить тебе крізь різноманітні локації: шахти, пустині, фортеці, тунелі, джунглі. Сюжет настільки ж складний, наскільки виглядає коробка — порятунок, перемога, прогрес. Це не критика; у 1995 функціональна передумова й розпізнаванні вороги були достатніми.

Ігровий процес — екшн-платформер зі всіма можливостями. Ти стрибаєш, фехтуєш, іноді розмахуєш кнутом. Управління відчувається правильним, хоча у ретроспективі воно трохи скуте — Zorro рухається з характерною жорсткістю ранніх DOS-платформерів, де кожен стрибок вимагає невеликої акту віри. Вороги не особливо кмітливі, але вони нападають регулярними хвилями і в тісних проходах можуть завдати тобі справжніх неприємностей. Збирання предметів і пошук шляхів надають грі легкий дух дослідження.

Capstone ніколи не належала до студій, про які люди згадують з беззаперечною ностальгією. Zorro був солідно середнім — графічно прийнятним для свого часу, звукоємно забув'яким, механічно функціональним. Гірше за все постарілась довжина й повторюваність. Локації змінюються, але немає особливого відчуття темпу чи піднесення. Тобто гра має той особливий DOS-атмосфер, який неможливо підробити: трохи сирий, трохи негайний, без посібника з рукавоведення.

Нині ти граєш у Zorro головним чином якщо любиш цю ліцензію або збираєш вихід Capstone як історичні артефакти. Запусти це в браузері через DOSBox онлайн-емулятори за кілька хвилин і цього достатньо для ностальгічного денька. Не очікуй глибини, не очікуй одкровення. Очікуй маскованого чоловіка, який б'є бандитів кнутом і не просить більш ніж він варта.