Home Alone

Грудень 1990 року, кінотеатр, Кевін МакКалістер кричить у дзеркало — і ти вже знаєш, що це повинна мати. Рік потому в крамниці лежала коробка з логотипом фільму, обіцяючи, що ти зможеш пройти всю пригоду сам. Я купив. Помилка? Якось так.

Home Alone від Manley and Associates 1991 року — це екшн-гра для MS-DOS, заснована на першій частині культового різдвяного фільму. Ти граєш за Кевіна МакКалістера — хлопця, якого його сім'я забула вдома перед святковою суєтою і полетіла до Парижа. Злодії про це знають і їдуть. Твоє завдання — вижити, поки повернеться допомога.

Ігровий цикл простіший, ніж це дозволив би фільм. Ти рухаєшся по дому, уникаєш злодіїв і шукаєш способи впоратися з ситуацією. Управління просте, як і было в DOS — клавіатура, без зайвих фішок. Проблема в тому, що гра швидко розкриває всі свої карти, а потім просто повторює ту саму ситуацію ще й ще. Напруга від першого проходження зникає на другому. Графіка функціональна, саундтрек з комп'ютерного динаміка робить свою роботу, але запам'ятатися він вам не буде завдяки якості — радше через гучність.

Чому ми взагалі про це пам'ятаємо? Насамперед завдяки ліцензії. Фільм був явищем, і все з його логотипом продавалося. Сама гра не привернула б уваги, але як різдвяний подарунок під ялинку — то вже інша справа. Вона старіла передбачувано: те, що виглядало як непогана екшн-гра тоді, сьогодні радше історичний документ про те, як швидко виробляли кіноадаптації. Порівняно з версією для Game Boy чи інших платформ, DOS-версія не має жодної особливої переваги — і недоліку. Вона просто середньостатистична для свого часу.

Сьогодні я б рекомендував це однієї групі людей: тим, хто любить фільм і хоче мати в руках кожен артефакт з тієї епохи. Як ностальгійна поїздка на чверть години, працює. Як гра, що стоїть на своїх ногах без назви фільму на коробці, вона б давно була забута. Ти можеш запустити її в браузері через DOSBox без установки й без проблем — і це, мабуть, найкраще, що можна сказати про це технічно. Кевін вижив, гра теж. Обидва просто ледве.