cRIMe

Криміналіст скрадається темною вулицею й намагається не піднімати голову надто високо. У 1985 році особиста безпека під час розкриття злочинів була аж ніяк не пріоритетом, і саме це становить ядро cRIMe — маловідомої детективної гри, яку тоді бачило лише кілька «досівців».

Ти граєш за детектива, який мандрує містом і шукає сліди злочину. Тут немає звичайного екшену з гримучими пістолетами — натомість ти збираєш докази, розмовляєш із підозрюваними й намагаєшся скласти мозаїку вчинків. Гра дає тобі свободу, куди піти й у якому порядку розбиратимеш справи. Вони можуть привести тебе в шинок, до місцевого покидька, до складних ровесників — кожен чекає зі своєю версією того, що сталося.

Керування повільне й ретельне. Ти пересуваєшся вільною мапою за допомогою курсорних клавіш, клікаєш на людей і місця, читаєш тексти. У дев'яності люди сказали б, що це «пригодницька гра з елементами симуляції», сьогодні ми радше назвали б це point-and-click без кліпання. Графіка спартанська — лінійні фігури на чорному тлі, звуки прості, подекуди аж болючі для слуху. І все ж у цьому є щось захопливе. Гра розважає тебе не темпом, а логічною побудовою справи.

cRIMe цікава саме тому, що у вісімдесятих майже всі пригоди на комп'ютері були про мечі й чарівників. Тут же ти розбираєш звичайний міський злочин, розмовляєш зі звичайними людьми й намагаєшся знайти винного. Тут немає високого рахунку чи драматичного фіналу — радше тихе задоволення, коли усвідомлюєш, що логіка справи насправді трималася купи.

Сьогодні ти глянеш на неї й побачиш насамперед історичний артефакт. Графіка ріже очі, звиклі до будь-чого пізнішого, темп гри не підходить нікому без терпіння. Водночас ти бачиш, що піонерською грою вона не була — її було важко купити, важко запустити, важко пройти без посібника. Саме тому всі про неї забули. У браузері ти можеш зіграти в неї як у свідка доби, коли гра була розвагою не для всіх, а лише для кількох цікавих із DOS-промптом у крові.