Cocinero

Коли час вичерпався й рахунок перестав підраховуватися, усе залишилося чорним. Ніякої слави, ніяких фанфар. Лише усвідомлення, що ти щойно провів трохи часу в чарівній кухні десь у темряві комп'ютера 1990 року.

Cocinero — це ненажерлива логічна гра, де ти кухар і мусиш готувати страви за заданими рецептами. На екрані ти бачиш інгредієнти, час, що спливає, а твоя мета проста — комбінуй продукти в правильному порядку, щоб вийшла страва. Екшну тут немає, радше судоку на таці. Гра тиха, скромна, без інтриги чи сюжету — лише ти, баночка зі спеціями і логіка.

Механіка пряма й без зайвого. Ти керуєш курсором інгредієнт, кладеш його на сковороду чи в каструлю, а потім чекаєш або продовжуєш. Одні страви вимагають певного порядку, інші — температури чи часу. Повідомлення про помилки не розбиваються на рядки, графіка піксельна, у палітрі DOS. Грати не починають тому, що там мала б бути якась драма чи напруга — гра проста, одноманітна й спокійна. Звук? Якийсь синусоїдний тон із ROM. Це все.

Cocinero належить до тих ігор, що народилися в мить, коли комп'ютер був по-справжньому лише інструментом, а графіці не доводилося вибачатися. Вона не має атмосфери, як Lemmings, не має драматургії, як Prince of Persia. Зате має дещо приречене — чисту функціональність. Це була, мабуть, навчальна гра чи тренажер логіки, у який хтось пограв у початковій школі й забув. Мабуть, саме тому про неї ніхто не говорить — тут немає нічого, що можна було б забрати з собою додому.

Сьогодні на Cocinero дивляться зі збентеженням. Якщо хочеш пережити обов'язок без радості, це гра для тебе. Для решти є кращі логічні ігри навіть із тієї доби. Та якщо наважишся зіграти в неї в браузері, зрозумієш, що ховається під цією назвою — точне віддавання наказів цифрам і рецептам, які ніколи не заговорили.