Tиха втеча з лабіринту — ось вся суть Wizard of Wor. Немає драми, немає сюжету, просто ти й монстри в коридорах, де світло свічки світить на кілька кроків. Це аркадна класика 1981 року, яку на Commodore 64 адаптували два роки потім.

Грієш за маленького воїна — Worriora, ім'я якого явно хтось придумував з першої спроби. Твоя робота проста як кулак: вибігти в лабіринт, розстріляти чудовиськ з пісточок з якогось дивного пістолета, вибігти назад через вихід. Вороги приходять трьох видів — одні звичайні, інші після деякого часу стають невидимими. Гра не объясняє тобі нічого, просто кидає тебе в глибину. Скоро розумієш, що це не шутер — це головоломка про тайм-менеджмент і читання паттернів.
На 64-му версія має цей характерний низькорезолюційний пікселяк, звуки з тим специфічним зигом та заїканням синтезатора. Управління чемпіона проста — рух, постріл, утеча. Але в тому й вся клопота. Ворожа ІШ не пращує за розумною логікою, вона просто блукає, і часто ти застрягаєш, чекаючи, доки чудовисько піде геть. Пауза в геймплеї — це не заввиз, це норма. Монотонність гарантована.
Це не одна з тих ігор, яку запам'ятали за революцію. Wizard of Wor був матеріалом для кварцевих залів — зіграш, монета, наступна гра. На Commodore 64 цей досвід залишився максимально дослівним портом. Рівні не розбігаються фантазією, музика крутиться в колі, ворожі типи розрізняються майже тільки кольором. Але й в цій простоті є щось забавне — гра не претендує на більше, ніж вона є.

Сьогодні Wizard of Wor сидить у браузері як цікавинка, свідоцтво епохи, коли «геймплей» означав простоту без альтернатив. Якщо ти надаєш перевагу розуміну справи і не схильний до новітніх прикрас, спробуй. Але приготуйся до того, що половину часу ти просто стоятимеш і чекатимеш, коли монстр вирішить наблизитися. Для прихильників дискетного віку це прогулянка в минуле, для інших — просто добра вправа в терпінні.