Future Dimension

Я думаю, я бачив цю гру вже п'ять разів і все ще не маю жодного уявлення, що це взагалі таке. Future Dimension з 1995 року — це одна з тих річей, яку ти знаходиш у архіві ретро-ігор, дивишся на скріншот — щось рухається, є кольори, але розуміння просто випаровується. Розробник? Не вказаний. Жанр? Теж ні. Просто щось з епохи, коли кодери вважали, що пояснювати гру непотрібно.

По суті це виглядає як абстрактна головоломка або експериментальна аркада, де ти навігуєш серед геометричних форм і робиш щось з їх рухом чи положенням. Кольори різкі, характерні для DOS на VGA, екран переповнений інформацією. Ти отримуєш відчуття, що творець мав чітке бачення, просто не зумів його пояснити. Гра охороняє свої таємниці з тією ж беззаботністю, що й малознайомі комерційні проекти другої половини дев'яностих — коли гра не продавалася добре в коробці з інструкцією, ніхто не знав, що це насправді таке.

Керування стандартне для DOS — клавіатура, можливо десь джойстик. Грати... повільно? Заплутано? Ці кілька хвилин, коли ти можеш її запустити, ти більше спостерігаєш, ніж насолоджуєшся. Це не нудно, радше бентежно — ти не відчуваєш зворотного зв'язку, не бачиш мети, неясно, чи навіть робиш щось правильно.

Future Dimension пам'ятають сьогодні так, як ти пам'ятаєш хмари — як щось, що було, але не залишило чіткого сліду. Це не зло, не чудова гра, просто цікавий бентежний артефакт. Внесок у якусь CD-колекцію abandonware, яку ти отримав від друга з записаними іграми для 486-го без описів.

Це привабить тебе сьогодні, якщо ти саме таке любиш — таємниця без інструкцій, візуальний експеримент без мети. Краще її спостерігати, ніж грати. Щоправда, вона тебе на момент чарує, тому що ти не розумієш, що відбувається, але через десять хвилин ти до неї не повернешся.